Хіросіма – ця назва завжди буде асоціюватись із повною руйнацією та невимовним стражданням, які наступили після вибуху першої атомної бомби під час ІІ Світової війни. Однак, крім цього, є інше, багатьом невідоме, послання з Хіросіми, що дає потіху та надію.
Марія, Цариця вервиці, в чудесний спосіб зберегла невеличку спільноту із восьми священників-єзуїтів (імена чотирьох з них – відомі: о. Хюґо Лассаль, о. Вільгельм Кляйнсорге, о. Губерт Шіффер та о. Губерт Цєслік), які жили всього за вісім кварталів від центру вибуху. Отець Губерт Шіффер, який помер у віці 67 років в березні 1982 р. у Франкфурті, розповів свідком чого він став. Його свідчення прозвучало у Філадельфії під час Євхаристійного конгресу.
О. Губерту було 30 років, коли бомба впала на Хіросіму, де він тоді служив місіонером на парафії Успіння Марії. Усі з чотирьох єзуїтів були живими на час, коли відбувався згаданий Євхаристійний конгрес у 1976 році. Чисто по-людськи неможливо пояснити як серед тисяч людей, яких поглинув вогонь в радіусі близько півтори кілометри від центру вибуху, вони були єдиними, хто вижив. Для вчених надалі залишається таємницею як жоден зі священників не був опромінений, а храм і парафіяльний будинок (нагадаємо: він був розташований за вісім кварталів від центру вибуху) залишилися майже неушкодженим, у порівнянні з іншими будівлями навколо нього, що були цілком знищені.
«Серед мешканців Хіросіми був єзуїт о. Губерт Шіффер. Вранці 6 серпня 1945 року, відправивши св. Літургію, він власне збирався снідати. Коли він запхав ложечку у свіжо розрізану половинку грейпфрута, щось різко блимнуло. Спочатку він подумав, що, мабуть, в порту вибухнув танкер. Зрештою, Хіросіма була основним портом, де заправлялись японські підводні човни. Потім, як розповів о. Шіффер: «Раптом потужний вибух сколихнув повітря. Невидима сила підняла мене вгору, потрясла мною, кидала, наче вітер листям під час осіннього буревію». Коли отець опинився на землі і відкрив очі, то зрозумів, що навколо його дому немає нічого. Все було знищене. В той же час він отримав лише кілька подряпин від скла ззаду на шиї. Невеличка спільнота, що налічувала вісьмох єзуїтів і до якої належав о. Шіффер, мешкала в будинку поруч із парафіяльним храмом, розташованим всього за вісім кварталів від центру вибуху».
«Швидкі підрахунки показують, що на відстані одного кілометра від вибуху переважає температура від 2,5 до 3 тисяч градусів Цельсія,- а теплова хвиля вдарила із швидкістю звуку, із тиском більше ніж 600 psi (1 psi це близько 69 гектопаскаль). Якщо єзуїти перебували в радіусі одного кілометра від епіцентру вибуху, то їхній дім, без всякого сумніву, мав бути знищений».
Відповідно до заяв близько двохсот американських та японських лікарів і науковців, які досліджували стан здоров’я священника, неможливо пояснити яким чином через 33 роки після вибуху він і надалі живий, а стан його здоров’я відмінний, без жодних наслідків, що наступають після опромінення.
«Ми переконані, що вижили тому, що жили посланням з Фатіми. Щодня у нашому домі ми вголос молились на вервиці», – розповів священник.
